Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗРОБКИ МІСЦЕВИХ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ

2025-02-28T14:38:40+02:00

У статті досліджено проблемні аспекти нормативно-правового забезпечення процесу розробки та впровадження місцевих цільових програм (МЦП), спрямованих на розвиток ключових аспектів життєдіяльності громади. Проведено аналіз нормативно-правових актів України, що регулюють механізми розробки програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також цільових програм з інших питань місцевого самоврядування. Встановлено, що нормативно-правові акти регламентують особливості складання виключно державних цільових програм. Водночас, особливості складання МЦП не визначено жодним нормативно-правовим актом. Також, наразі у чинному законодавстві відсутнє визначення поняття «місцева цільова програма». Зазначено, що для загального розуміння такого поняття у науковому та експертному середовищі за аналогією використовується термін, визначений у Законі України «Про державні цільові програми». Визначено, що МЦП, як і державна, також поєднує завдання та заходи, спрямовані на розв’язання найважливіших проблем місцевого рівня чи окремих галузей та сфер, реалізація яких здійснюється за кошти місцевого бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством. З'ясовано, що при розробці МЦП громади вимушені користуватися нормативно-правовою базою, передбаченою для державних цільових програм. Розроблені окремими експертами грантових проєктів методики розробки МЦП не затверджені нормативно-правовими актами України, тому мають лише ознайомчий та рекомендаційний характер і не є обов’язковими до виконання іншими територіальними громадами. Важливо зазначити, що недосконалість законодавства створює умови для неякісного прогнозування та планування, неефективного моніторингу та контролю за виконанням МЦП. Виявлено такі недоліки у плануванні МЦП у громадах: відсутній зв’язок зі стратегічними документами розвитку громад; неузгоджені між собою цілі, завдання і заходи програм; відсутні очікувані результативні показники програм, а також ресурсне забезпечення їх виконання; проєкти програм (змін до програм) не обговорюються з громадськістю; проміжні та кінцеві звіти про хід виконання програм несвоєчасно оприлюднюються на офіційному веб-сайті місцевої влади. З урахуванням наявних недоліків у плануванні запропоновано прийняти та затвердити на державному рівні заходи щодо вдосконалення механізму формування та виконання місцевих цільових програм, а саме: 1) Розробити законопроєкт та після обговорення з уповноваженими представниками органів місцевого самоврядування, які відповідають за розробку місцевих цільових програм ухвалити Закон України «Про місцеві цільові програми» 2) Затвердити методичні рекомендації щодо порядку розроблення, затвердження, реалізації, проведення моніторингу та оцінювання реалізації місцевих цільових програм» 3) Організувати освітні програми для органів місцевого самоврядування з практичного застосування методики розроблення місцевих цільових програм. Автор дослідження підкреслив, що запровадження вказаних заходів сприятиме покращенню ефективності місцевих цільових програм, їх відповідності потребам розвитку громад, зменшенню ризиків невиконання місцевих бюджетів та підвищенню якості управління місцевими ресурсами. Залучення громадськості до процесу розробки та виконання цільових програм дозволить підвищити прозорість та підзвітність органів місцевого самоврядування. У статті сформульовано висновок, що нагальною потребою для громад і завданням для профільного Міністерства розвитку громад та територій України є створення комплексного нормативно-правового акту, який би регламентував і стандартизував розробку, реалізацію та моніторинг усіх планувальних документів тріади «стратегія громади – програма соціально-економічного розвитку – місцеві цільові програми», визначав їх ієрархічні взаємозв’язки та був спеціалізованим для територіальних громад.

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ КОМПЛЕКСНОГО МЕХАНІЗМУ КООРДИНАЦІЇ ТА МОНІТОРИНГУ СТАЛОГО РОЗВИТКУ НА РІВНІ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД

2025-02-28T14:44:10+02:00

У статті визначено та проаналізовано шляхи удосконалення механізмів координації та моніторингу процесів сталого розвитку на рівні територіальних громад. В умовах децентралізації управління та інтеграції України до глобального економічного й екологічного простору питання досягнення Цілей сталого розвитку набуває особливої актуальності. Територіальні громади, як базові адміністративно-територіальні одиниці, відіграють ключову роль у реалізації стратегій сталого розвитку, проте їхня спроможність забезпечувати ефективне впровадження цієї концепції залишається обмеженою через недоліки у координації, недостатню інтеграцію стратегічних планів із державними політиками та нерозвинену систему моніторингу. Обґрунтовано необхідність формування комплексного механізму, який передбачає інтеграцію горизонтальної та вертикальної координації державної регіональної політики, секторальних стратегій і місцевих програм розвитку. Запропоновано підходи до забезпечення ефективного стратегічного планування, зокрема розроблення єдиних критеріїв для оцінки соціальних, економічних та екологічних впливів управлінських рішень на місцевому рівні. Доведено важливість дезагрегації даних моніторингу за територіальними громадами, що дозволить більш чітко відслідковувати прогрес у реалізації завдань сталого розвитку. Особливу увагу приділено питанням використання інноваційних технологій для моніторингу та оцінки сталого розвитку. Впровадження геоінформаційних систем і цифрових платформ дозволяє територіальним громадам підвищувати точність планування, розширювати доступ до актуальної інформації та залучати ширше коло зацікавлених сторін. Розглянуто можливості співпраці між громадами, а також з іншими регіональними і національними суб’єктами задля створення синергії у досягненні ЦСР. Також висвітлено роль органів місцевого самоврядування у формуванні стратегій сталого розвитку, які враховують пріоритети громади та забезпечують участь її мешканців у процесах планування й ухвалення рішень. Запропоновано ключові напрями удосконалення системи моніторингу, серед яких: законодавче врегулювання збору даних, впровадження методик оцінки впливу управлінських рішень, створення навчальних програм для публічних службовців. Охарактеризовано підходи, які сприятимуть підвищенню ефективності публічного управління на рівні територіальних громад, зменшенню розриву між стратегічним плануванням та його практичною реалізацією, а також досягненню балансу між економічним розвитком, соціальною справедливістю та збереженням природного середовища.

ЕТИЧНІ СТАНДАРТИ МОРАЛЬНОГО ОБРАЗУ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ

2025-02-28T14:47:35+02:00

У представленій статті досліджується співвідношення етичних стандартів та морального образу державного службовця. Зауважено, що моральний образ державного службовця формується на основі етичних стандартів, які відображають основні моральні принципи та правила поведінки державних службовців, які сприяють запобіганню корупції, підвищенню ефективності управління та забезпеченню об’єктивності управлінських рішень. Підкреслено, що історичний розвиток етичних стандартів свідчить, що моральна відповідальність державних службовців завжди була важливою для суспільного блага, а їхня реалізація та ефективність залежать від конкретних соціальних, культурних та правових умов у кожній країні. Визначено, що співвідношення етичних стандартів та морального образу державного службовця полягає у наступному: етичні стандарти задають рамки поведінки державного службовця, спрямовані на забезпечення довіри громадян і підвищення ефективності державного управління, а моральний образ формується як суспільна оцінка дотримання службовцем цих стандартів і відображає його доброчесність та професіоналізм. Акцентовано, що загальними етичними стандартами державних службовців є повага до прав і свобод людини, неупередженість та об’єктивність, відданість державі та служіння суспільству, чесність та прозорість діяльності, відповідальність за свої дії, професіоналізм та компетентність, лояльність і колективна етика, утримання від політичної за ангажованості, захист інформації, гуманізм та емпатія та ін. Зауважено, що порушення етичних стандартів тягне за собою для морального образу державного службовця такі наслідки, як: втрата довіри громадян, зниження авторитету в професійному середовищі, підрив репутації державної служби та репутаційні втрати для України на міжнародній арені, зростання ризику виникнення корупційних проявів, а в умовах російсько-української війни призводить до загроза оборотоздатності країни, послаблення соціальної стабільності та економічної безпеки, створення перешкод у гуманітарній діяльності, ослаблення правопорядку, зниження морального духу населення і військових та ін. Визначено, що моральний образ «ідеального державного службовця» в умовах сучасних викликів в т.ч. охоплює патріотизм, доброчесність, прозорість дій та відповідальність за свої рішення, а формування таких якостей потребує постійного вдосконалення системи етичних стандартів та посилення їх дотримання для зміцнення довіри громадян і сталого розвитку державного управління.

ЄВРОПЕЙСЬКА МОДЕЛЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2025-02-28T14:50:49+02:00

У статті досліджено Європейської моделі організації публічного управління системою вищої освіти в сучасних умовах. Проаналізовано європейську модель організації публічного управління системою вищої освіти, що базується на поєднанні національних стратегій країн-членів ЄС із загальноєвропейськими ініціативами. Розглянуто основні тенденції розвитку вищої освіти в ЄС, включно із цифровізацією, інтернаціоналізацією, інклюзивністю та інтеграцією ринку праці. Визначено, що процес прийняття рішень в Європейському Союзі щодо вищої освіти є досить складним і багаторівневим, оскільки він залучає різноманітні інституції, органи влади та зацікавлені сторони. Проаналізовано принципи прийняття рішень у сфері вищої освіти, серед яких виокремлено субсидіарність, додатковість, відкритість і прозорість. Також виокремлено етапи прийняття рішень інституціями ЄС у сфері вищої освіти,а саме ініціатива, консультації, прийняття рішень, імплементація. Вивчено роль ключових інституцій ЄС, таких як Європейська комісія, ENQA та інші, які залучені до процесу прийняття рішень у сфері вищої освіти. Висвітлено нормативні документи, які регламентують діяльність системи вищої освіти, включно з «Стандартами і рекомендаціями щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти» (ESG) та іншими стратегічними актами. Основними сферами, в яких ЄС приймає рішення щодо вищої освіти є: якість освіти, фінансування, дослідження та інновації, соціальна інклюзія, цифрова трансформація. Визначено основні напрями, які формують сучасний стан і перспективи розвитку вищої освіти в ЄС, серед яких посилення академічної мобільності, удосконалення механізмів забезпечення якості та впровадження інноваційних технологій.

ФІНАНСОВА ЛОГІСТИКА ЯК КЛЮЧОВИЙ ЕЛЕМЕНТ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ

2025-02-28T14:53:35+02:00

Стаття присвячена актуальним аспектам управлінських трансформацій у бізнесі, які визначаються стратегічною орієнтацією на адаптацію до швидких змін ринкового середовища. Основну увагу зосереджено на розвитку сучасної системи управління, яка включає впровадження технологій прозорості фінансових операцій, використання великих даних для оцінки ризиків і прогнозування, інтеграцію екологічних стандартів та створення адаптивних управлінських моделей. Важливу роль відіграє логістичний підхід до управління фінансовими потоками, що поєднує системний аналіз із інноваційними технологіями для оптимізації процесів управління. У статті розглянуто принципи, методи та особливості логістичного управління, які забезпечують ефективність фінансових потоків через гармонізацію внутрішніх і зовнішніх процесів. Аналізується недооцінка фінансової логістики в українських дослідженнях та підкреслюється її значення для досягнення довгострокової фінансової стабільності та конкурентоспроможності бізнесу. Відзначається необхідність інтеграції логістичного підходу з сучасними цифровими технологіями, такими як ERP-системи та великі дані, для підвищення прозорості й ефективності управлінських рішень. Підкреслено основне завдання фінансової логістики як ефективне управління фінансовими потоками з метою максимізації вартості бізнесу, з використанням фінансового прогнозування, планування, бюджетування та аналізу діяльності, високоефективних фінансових інструментів, орієнтованих на забезпечення максимального прибутку від операцій на фінансових ринках, управління ліквідністю та платоспроможністю, управління процесами фінансового лізингу, формування фінансових ресурсів і розробка інвестиційних програм. Запропоновано перспективи подальших досліджень, включаючи розробку адаптивних моделей управління фінансовими потоками, оцінку ефективності фінансової логістики та впровадження екологічних стандартів у фінансовий менеджмент. Стаття підтверджує значущість логістичного підходу як інструмента, що сприяє досягненню стратегічних цілей бізнесу, його адаптації та сталого розвитку в умовах глобалізації.

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ

2025-02-28T14:57:42+02:00

В статті на основі чинного законодавства та думок на цю проблематику вчених в галузі адміністративного права автор досліджує основні теоретичні аспекти адміністративно-правової охорони. Автор приводить думки видатних вчених щодо адміністративно-правової охорони та адміністративно-правового захисту, їхні міркування щодо визначення цих теоретичних дефініцій, які з них включають одне одного, а які є більш «широкими» чи навпаки «вужчими». Правова охорона та охорона прав не є тотожними поняттями: правова охорона – це абстрактна, правотворча і правозастосовна діяльність, здійснювана за допомогою норм права та в межах правових норм; охорона прав – це діяльність з дотримання прав і свобод, убезпечення їх від посягань. Зміст адміністративно-правової охорони за методами адміністративної діяльності публічної адміністрації (застосування заходів адміністративного примусу) поділяється на три рівні: перший рівень адміністративно-правової охорони здійснюється публічною адміністрацією в процесі запобігання та попередження правопорушень: адміністративно-попереджувальна охорона або адміністративно-правова охорона в найвужчому розумінні; другий рівень адміністративно-правової охорони здійснюється публічною адміністрацією під час відновлення порушеного права: адміністративно-правовий захист, або адміністративно-правова охорона у вузькому розумінні; третій рівень – поєднання адміністративно-правової охорони першого і другого рівнів, коли публічна адміністрація комплексно здійснює попередження та відновлення порушеного права: адміністративно-правова охорона в широкому розумінні. З метою приведення вітчизняного законодавства до вимог світового товариства, щоб вони нас розуміли, є потреба вживати слова «охорона», «захист» в одному розумінні, як синоніми, розділяючи їх для потреб адміністративно-правової охорони таким чином: захист (охорона) у найвищому розумінні («protection in a very narrow sense») – охорона у найвищому розумінні; захист (охорона) у вузькому розумінні («protection in the narrow sense») – охорона у вузькому розумінні; захист (охорона) у широкому розумінні («protection in the broadest sense») – охорона в широкому розумінні.

ЗМІЦНЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОСТОРУ ЯК ЗАСІБ ПОСИЛЕННЯ СПРОМОЖНОСТІ СИСТЕМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ ЄС

2025-02-28T15:02:05+02:00

У статті розглядається ініціатива Європейської Комісії щодо зміцнення Європейського адміністративного простору, спрямована на посилення інституційної спроможності систем державного управління держав-членів ЄС. Метою статті є з’ясування ключових елементів Повідомлення Європейської Комісії щодо зміцнення Європейського адміністративного простору, а також можливостей, які надаються державам-членам ЄС за допомогою відповідних фінансових інструментів для підвищення якості державного управління. Зазначається, що термін «Європейський адміністративний простір» широко використовується в ЄС з початку 1990-х рр. для опису зростаючого наближення адміністративних практик між державами-членами на основі спільних цінностей і принципів до спільних стандартів і підходів до управлінської діяльності. Розглянуто принципи державного управління, нова редакція яких розроблена Програмою SIGMA у межах спільної ініціативи ЄС та ОЕСР. В статті проаналізовано ключові компоненти політики стосовно зміцнення Європейського адміністративного простору, які мають вирішальне значення для роботи органів державного управління: навички; цифрова трансформація; зелений перехід. Виконання заходів у межах цих опор є добровільним і керується попитом, а держави-члени можуть брати участь в ініціативі у своєму власному темпі та відповідно до своїх потреб і національної інституційної структури. В статті розглянуто особливості функціонування Інструменту технічної підтримки (ІТП) – фінансового інструменту політики ЄС, створеного з метою посилення їхньої спроможності розробляти й впроваджувати порядок денний реформ, у тому числі в рамках національних планів стійкості та відновлення. З’ясовано також, що в контексті пріоритету політики Комісії стосовно прискорення процесу європейської інтеграції та удосконалення політики розширення, ІТП був відкритий для країн-кандидатів та потенційних кандидатів, які у якості спостерігачів разом з державами-членами взяли участь в реалізації окремих проєктів технічної підтримки. В статті зроблено висновок, що заходи зі зміцнення Європейського адміністративного простору повністю відповідають державній політиці України щодо реформування державного управління.

УТОЧНЕННЯ СУТНОСТІ ПОНЯТТЯ «ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНОМ»

2025-02-28T15:05:56+02:00

Категорійно-понятійний апарат є важливим елементом не лише наукових досліджень, а й практики діяльності, адже від сталості розуміння сутності окремих понять залежить якість подальших процесів їх використання. Метою статті є уточнення сутності поняття «Публічне управління регіоном». Методи дослідження: порівняльний аналіз, логічний аналіз, узагальнення. Питання уточнення понять досліджували практично всі науковці, які працюють у сфері публічного управління. Серед них: Бобровська О., Вороніна Ю., Литовченко В., Пустовойт Є., Корнієвський С., Павленко О., Гавкалова Н., Кіфоренко О., Тютюнник І., Базавлук Н., Рагімов Ф., Стілл А. та багато інших. Але проблематика уточнення сутності понять в контексті сучасних змін, які привносять свої впливи на трансформації їх змісту, залишається опрацьованою не достатньо. У статті за результатами проведеного аналізу літературних джерел запропоновано під публічним управлінням регіону розуміти цілеспрямовану взаємодію органів публічної влади, місцевого самоврядування, недержавних інституцій та громадянського суспільства з метою активізації регіонального розвитку та самоорганізаційних процесів на основі використання новітнього інструментарію та підвищення ефективності використання місцевих ресурсів, що, на відміну від інших, дозволяє залучати до процесів публічного управління регіону та консолідувати зусилля нових стейкхолдерів, а також впроваджувати новітній інструментарій у діяльність публічної влади. Визнання публічного управління регіоном як процесів, спрямованих на забезпечення консолідації суспільства навколо спільних цілей, високого рівня громадської підтримки, підвищення ефективності управлінської діяльності надає можливість в подальшому вдосконалювати механізм публічного управління регіоном в цьому напрямку і досягати цілей стійкого розвитку.

ІНСТИТУТИ: СОЦІАЛЬНІ, КУЛЬТУРНІ, СОЦІОКУЛЬТУРНІ, ІДЕОЛОГІЧНІ, ПОЛІТИЧНІ: ДО ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОВПЛИВІВ

2025-02-28T15:10:38+02:00

У статті досліджено формування людської поведінки в контексті соціальних інститутів та інституційного підходу. Соціальні інститути визначаються як стабільні організації, що регулюють суспільне життя через норми, ролі й цінності, сприяючи соціальному порядку та задоволенню базових потреб. Інституційний підхід підкреслює їхню фундаментальну роль у стабільності суспільства та адаптації до викликів глобалізації, технологічних інновацій і кризових явищ. Особливу увагу приділено взаємодії соціальних, культурних, соціокультурних та ідеологічних інститутів. Соціальний інститут охоплює всі аспекти суспільного життя, тоді як соціокультурні, культурні та ідеологічні інститути мають вужчий фокус. Соціокультурні інститути об'єднують культурні та соціальні елементи, забезпечуючи передавання спадщини, збереження традицій та розвиток мистецтва. Культурні інститути, такі як музеї, театри й бібліотеки, спрямовані на збереження та поширення культурних цінностей. Інститути ідеології формують суспільну думку та підтримують політичний порядок через ідеологічні норми, що впливають на поведінку та світогляд. Кризи довіри, нерелевантність та неефективність сучасних інститутів, спричинені реформами «зверху» або некритичним копіюванням закордонного досвіду, є викликами для перехідних і традиційних суспільств. У статті наголошується на потребі відповідності нинішніх соціальних інститутів України сучасним соціальним нормам і потребам, можливостям, а не європейським соціальним інститутам, що сформувались в зовсім інших політичних, соціальних, економічних, культурних, духовних та ментальних умовах і з метою вирішення інших завдань інших суспільств і інших держав. Відмінності між типами інститутів розглянуто за критеріями сфери діяльності, функцій та інструментів впливу. Автор акцентує, що соціальні інститути є ключовими для інтеграції суспільства, передавання цінностей між поколіннями та забезпечення політичного та сталого розвитку.