Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування

СЕРЕДНІЙ КЛАС ЯК ФОРСЕР ПОВОЄННОГО СТАЛОГО СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

2025-06-26T12:10:33+03:00

У статті на основі сучасних наукових досліджень та світової практики розглядається проблематика становлення та розвитку в світі та Україні середнього класу і його вплив на повоєнний сталий соціальний розвиток; з’ясовано, що впродовж останніх років вітчизняними науковцями було здійснено низку досліджень, присвячених стратифікації українського суспільства, місцю та ролі в ньому середнього класу; показано, що історичний контекст формування середнього класу в постсоціалістичних країнах характеризувався відсутністю аналогічних до західних політичних рішень; зазначається, що лише впродовж останніх десятиліть простежується тенденція підвищення інтересу до середнього класу країн, що розвиваються, розширюється предметне поле досліджень середнього класу в контексті економічної нерівності; описано роль сучасних соціальних держав у формуванні середнього класу, зменшенні економічної нерівності та пом’якшенні наслідків економічних криз; визначено, на якій стадії в умовах сьогодення знаходиться процес формування середнього класу в Україні, якими є його характерні ознаки і яким буде його можливий вплив на дальший повоєнний розвиток країни; з’ясовано, що обов’язковими ознаками середнього класу громадяни України вважають наявність: стабільного доходу, який забезпечує високий рівень життя, комфортного житла, роботи, що відповідає кваліфікації та належним чином оплачується, предметів тривалого вжитку, високого рівня освіти, наявність страхових полісів тощо; доведено, що кращий світовий досвід становлення та розвитку середнього класу має практичну цінність для формування українського середнього класу, попри те, що проблема його формування в нашій державі значно поглиблюється під дією чинника російсько-української війни.

УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ ПІДХОДІВ У ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОМУ ПАРТНЕРСТВІ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ СУСПІЛЬНИХ ВИКЛИКІВ

2025-06-26T14:56:30+03:00

У статті визначено, що проекти державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я набувають все більшої актуальності в Україні, ставши важливим інструментом для розвитку доступної та якісної медичної допомоги. Вони дозволяють залучати приватні інвестиції в державний сектор, що сприяє оновленню медичної інфраструктури та впровадженню новітніх технологій у лікувальний процес. Попри потенціал, реалізація таких проектів стикається з рядом проблем, зокрема через недостатнє розуміння цінності застосовуваних моделей та механізмів управління, що знижує ефективність їх реалізації. З’ясовано, що ключові труднощі виникають через відсутність чіткого балансу між інтересами держави і приватного сектору. Публічний партнер, як правило, має перевагу в таких угодах, що не завжди забезпечує належну вигоду для приватних інвесторів. Внаслідок цього часто з’являються ситуації, коли інвестори не отримують очікуваних результатів, а державна політика не завжди відповідає реаліям сучасного ринку. Зазначене може спричинити негативний вплив на довіру до державно-приватного партнерства як інструменту розвитку, зменшуючи інтерес приватних партнерів до участі в таких проектах. Обґрунтовано необхідність розвитку партнерства між публічними та приватними сторонами в галузі охорони здоров’я, що є особливо актуальною в умовах економічної кризи, коли традиційні державні джерела фінансування стають все менш доступними. Використання моделі державно-приватного партнерства дозволяє залучити приватні інвестиції для покращення інфраструктури медичних установ і забезпечення доступу до якісних медичних послуг. Це важливо не лише для подолання фінансових труднощів, але й для створення умов, які стимулюватимуть розвиток медичних технологій і підвищення ефективності медичного обслуговування населення. Доведено, що проекти державно-приватного партнерства в охороні здоров’я сприяють розвитку конкуренції серед постачальників медичних послуг, що має позитивний вплив на якість обслуговування пацієнтів. Завдяки цьому приватні інвестори отримують можливість не лише вкладати кошти в медичну інфраструктуру, але й гарантувати повернення своїх інвестицій через механізми обов’язкового медичного страхування. Зазначене дозволяє забезпечити стабільність фінансування медичних установ та зменшити ризики для приватних партнерів, що робить участь у таких проектах більш привабливою для інвесторів.

ДИСКУРСИВНІ ПРАКТИКИ ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ПОЛІТИЧНОЇ ТУРБУЛЕНТНОСТІ ТА ВИКЛИКІВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

2025-06-26T15:05:26+03:00

У межах наукової розвідки здійснено гносеологічне осмислення дискурсивних практик як складників стратегічної комунікації, покликаних інституалізувати бажані образи держави в уявленні цільових аудиторій під впливом політичної турбулентності та системних зрушень глобалізаційного порядку денного. Дискурс розглядається не лише як сукупність текстуальних артефактів, а як комплексна форма соціокультурної дії, що імпліцитно моделює когнітивні матриці ідентичності та легітимності в умовах інформаційної поліваріантності. Специфіка формування державного іміджу, як феномена політичної репрезентації, інтерпретується крізь призму постструктуралістської парадигми, що наголошує на нестабільності знакових структур і фрагментарності смислів, які циркулюють у глобальному медіапросторі. Політична турбулентність, яка маніфестується у вигляді епістемологічної кризи авторитетів, зумовлює потребу в ревізії усталених наративних стратегій, через які держава артикулює свою присутність на символічній мапі світу. Окреслено палітру стратегем, що інструменталізуються в процесі артикуляції іміджу держави як суб’єкта геополітичного сенсоутворення, з акцентом на латентні, малодоступні для поверхневого сприйняття семіотичні конструкції, здатні індукувати афективно марковані проекції політичної суб’єктності. Увага фокусується на тактичних моделях легітимаційного дискурсу, які маніфестують себе у напруженому полі міждискурсивного суперництва, де транснаціональні наративи виступають у ролі парагегемонічних векторів символічного впливу, прихованих за фасадами універсалізованих риторик. Таким чином, артикульований у статті підхід до аналізу державного іміджу крізь призму дискурсивних практик уможливлює виявлення латентних конфігурацій влади, що моделюються в публічному просторі, та відкриває перспективи для подальшого дослідження політичної ідентичності в епоху постглобалістичних рефлексій. У висновках окреслено стратегеми дискурсивної інженерії, що потенційно здатні репрезентувати державу як суб’єкта не лише політичної, але й цивілізаційної візії світу.

ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЯК МЕХАНІЗМ ВПЛИВУ НА ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ДОРОЖНЬОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

2025-06-26T15:09:49+03:00

У статті проаналізовано механізм громадського контролю як важливого інструменту впливу на публічне управління в Україні. Досліджено теоретичні аспекти громадського контролю як невід’ємної складової демократичного суспільства та визначено його основні цілі: врахування суспільних інтересів, підвищення підзвітності та прозорості органів влади. У роботі розглянуто сучасні дослідження науковців, зокрема Ю. Ніронки, Т. Гжибовської, О. Заїки та З. Товстик, які вивчали різні аспекти громадського контролю в Україні, включаючи його роль в умовах воєнного стану та вплив громадських організацій на прийняття публічно-управлінських рішень. Детально розглянуто ключові механізми громадського контролю, зокрема участь у громадських радах, доступ до публічної інформації, громадський моніторинг та експертиза, звернення громадян, інформаційні кампанії та міжнародні ініціативи, наприклад, Ініціатива прозорості будівельного сектору (CoST). Виявлено основні проблеми ефективності громадського контролю у двох категоріях: ті, що залежать від органів влади (відсутність чітких механізмів врахування результатів, формальний підхід до громадських ініціатив, непрозорість розподілу бюджетних коштів, залучення лояльних, а не незалежних громадських організацій), та ті, що залежать від громадянського суспільства (обмежені фінансові ресурси, фрагментарність громадських ініціатив, недостатній рівень технічної компетентності, епізодичний, а не системний моніторинг). Запропоновано шляхи подолання цих викликів з урахуванням практичних реалій їх впровадження в Україні, включаючи законодавчі вдосконалення, механізми реального впливу на прийняття рішень, технічне та експертне забезпечення, а також інституційне зміцнення громадського контролю. Особливу увагу приділено сфері дорожнього господарства як прикладу публічної галузі, що служить суспільним потребам, є результатом колективної діяльності, регулюється суспільними нормами та істотно впливає на соціальні відносини, що робить її відповідною сферою для застосування громадського контролю.

КІБЕРБЕЗПЕКА В УКРАЇНСЬКИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ: ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ РОЗВ’ЯЗАННЯ

2025-06-26T15:13:37+03:00

Актуалізація питання кібербезпеки в українських закладах освіти зумовлена різким зростанням цифрової залежності навчального процесу та одночасним збільшенням кількості кіберінцидентів у цій сфері. Освітні установи дедалі частіше стають об’єктами кібератак через слабкі механізми захисту персональних даних і недостатню підготовку учасників освітнього процесу. Метою дослідження є висвітлення основних проблем кібербезпеки в закладах освіти України та пошук ефективних шляхів їх розв’язання. У роботі використано метод системного аналізу для виявлення взаємозв’язків між технологічними, організаційними і кадровими чинниками вразливості; метод контент-аналізу – для оцінки поточного стану кібербезпеки на основі сучасних публікацій і нормативних джерел; метод класифікації – для впорядкування основних типів кіберзагроз; метод проблемно-цільового аналізу – для виокремлення ключових бар’єрів упровадження заходів безпеки; метод індуктивного узагальнення – для формулювання практичних напрямів розв’язання виявлених проблем. В процесі дослідження здійснена класифікація видів кіберзлочинів в освітньому середовищі, де акцентовано не лише на технічних, а й на соціотехнічних загрозах. Друге завдання передбачало виявлення основних бар’єрів упровадження кібербезпеки: визначено шість напрямів проблем, включно з інституційною неготовністю, кадровим дефіцитом, нестачею фінансування, низькою цифровою культурою, технічною вразливістю та фрагментарністю політик безпеки. Третє завдання полягало у формулюванні стратегічних шляхів розв’язання, серед яких: впровадження інтегрованих політик реагування на інциденти, модернізація технічної інфраструктури, розвиток цифрової компетентності персоналу, інституціоналізація культури кібергігієни. Дослідження підтвердило, що для реального підвищення рівня кібербезпеки закладам освіти необхідно не лише модернізувати інфраструктуру, а й змінити управлінські підходи, підвищити цифрову культуру всіх учасників освітнього процесу й сформувати стійку практику реагування на кіберзагрози.

ВПЛИВ ЄВРОПЕЇЗАЦІЇ НА ПРОЦЕСИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ У ЧЕСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ

2025-06-26T15:16:52+03:00

Після падіння комунізму Чеська Республіка ввійшла до демократичного транзиту, який передбачав складні інституційні реформи. Однією з останніх успішно реалізованих реформ стала децентралізація публічного управління, яка стартувала приблизно через десять років після краху комунізму. Проте ця реформа зіткнулася з двома головними викликами: труднощі посткомуністичного розвитку регіонів і небажання політичної еліти делегувати владу до регіонів. Суттєво завершенню реформи децентралізації сприяли підготовка Чеської Республіки до вступу в Європейський Союз та подальше залучення чеських регіонів до європейської регіональної політики. Європейські стандарти децентралізованого публічного управління допомогли Чехії подолати посткомуністичну політичну спадщину. Процеси європеїзації в Чеській Республіці наприкінці 1990-х років призвели до інституціалізації децентралізованої системи публічного управління через кілька ключових реформ: a) адміністративно-територіальна реформа 1997 року, на основі якої було створено 13 самоврядних регіонів NUTS 3; b) політична децентралізація 2000 року, яка ініціювала створення регіональних органів самоврядування (Регіональні Збори), і започаткувала виборчі процеси на регіональному рівні; в) адміністративна та фіскальна децентралізація 2003 року, що надала як адміністративні, так і фіскальні повноваження органам регіонального самоврядування. Про загальний успіх реформи децентралізації свідчить успішна адаптація Чеської Республіки до системи управління Європейського Союзу. Чеська модель децентралізації після вступу країни до Європейського Союзу підтвердила свою ефективність. 20 років членства Чеської Республіки в Європейському Союзі зміцнили інституційні основи адміністративної, політичної та фіскальної децентралізації, сприяли ефективному залученню чеських регіонів до регіональної політики Європейського Союзу.

ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ РЕАГУВАННЯ НА СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО, ПОВ’ЯЗАНЕ ЗІ ЗБРОЙНОЮ АГРЕСІЄЮ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

2025-06-26T15:20:15+03:00

У статті досліджено процес формування та функціонування інституційного механізму реагування України на сексуальне насильство, пов’язане зі збройною агресією Російської Федерації. Автор аналізує унікальні риси цього виду злочинів у контексті війни, правове регулювання, зокрема визначення СНПК у Законі України №4067-IX, та масштаби зафіксованих випадків. Особливу увагу приділено аналізу нормативно-правової бази, інституційних структур та міжвідомчих механізмів, які забезпечують виявлення, документування, розслідування випадків СНПК, а також надання підтримки постраждалим особам. Зазначено, що сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), є не лише наслідком війни, а й цілеспрямованою зброєю у гібридній війні РФ, що має систематичний характер. У фокусі дослідження – міжвідомча робоча група з питань протидії СНПК, її склад, повноваження та результативність. На основі емпіричних даних, міжнародних і національних нормативно-правових актів та аналізу діяльності державних і громадських організацій розкривається багаторівнева система реагування: ідентифікація, документування, розслідування, надання допомоги постраждалим і забезпечення доступу до правосуддя та компенсацій. Особливу увагу приділено принципу «Do No Harm» у роботі з постраждалими та рекомендаціям щодо удосконалення процедур взаємодії між суб’єктами механізму. Висвітлено актуальну статистику зафіксованих випадків СНПК та ключові виклики, пов’язані з доступом до правосуддя та механізмів репарацій. Підсумовано, що ефективне реагування на СНПК потребує сталої міжвідомчої взаємодії, нормативного вдосконалення та системної підтримки постраждалих з боку держави та міжнародних партнерів.

ЦИФРОВІ ВИТОКИ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ЗАГРОЗА ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

2025-06-26T15:27:44+03:00

Стаття присвячена визначенню особливостей категорії цифрових витоків інформації як загрози для системи національної безпеки. Підкреслюється, що операції злому та витоку можна розділити на два чітких етапи: отримання даних і контенту за допомогою кібератак («злом») і їх поширення за допомогою різних стратегій («витік»). Витоки інформації стали особливо популярні протягом десятиліття 2010–2020 років, коли у публічному середовищі трапилася серія значних випадків. У статті розглядаються приклади з досвіду інших держав. Особлива увага у дослідженні приділяється хакерському втручанню у виборчі процеси у США в 2016 році та у Франції у 2017 році. У першому випадку подібний злам пошти Національного комітету Демократичної партії призвело до дискредитації політичної сили та поразки на виборах. У другому випадку політична партія En Marche змогли довести підробку інформації витоку та перемогти на виборах. Крім визначених випадків, також аналізуються витоки, таких як The Drone Papers, Panama Papers та Panama Papers. У статті приділяється визначенню різних мотивів, пов’язані з витоком інформації, конкретних практик або технологій витоків. Отже, можна визначити основні способи потенційної боротьби з витоками інформації, що може нести потенційну загрозу національній безпеці. В першу чергу, працівники державного сектору, представники різних політичних сил мають розрізняти особисту та публічну пошту, не використовуючи однакові паролі, бо, у випадку зламу пошти працівника, злочинці отримують доступ до конференційної установи місця роботи. Крім того, важливу роль грає довіра при обміні інформації через електронні способи зв’язку – працівники мають знати, що доступ до свого акаунту не потрібно надавати техпідтримці без доказу їхньої участі в організації. Не менш важливо й те, що важливу інформацію взагалі краще не надсилати поштою.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЧЕРЕЗ НОВИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

2025-06-26T15:31:51+03:00

У запропонованій статті здійснюється глибокий концептуальний аналіз динамічних процесів трансформації публічного управління в контексті становлення доктрини нового державного менеджменту, що репрезентує собою евристичну альтернативу традиційним бюрократичним моделям. Автором обґрунтовано, що новий державний менеджмент не є суто інструментальним проєктом, а виступає як складна рефлексивна конструкція, котра поєднує елементи неоліберального нормативізму, управлінської ефективності та корпоративізованої логіки модерного урядування. Новий державний менеджмент постає як відповідь на екзистенційну кризу бюрократичного мейнстриму, пропонуючи інноваційний вектор модернізації державних інституцій. У статті простежується тенденція до маргіналізації традиційної державної ролі як єдиного регулятора публічного простору, що супроводжується мультиплікацією центрів прийняття рішень і делегуванням управлінських повноважень у бік квазідержавних та громадянських утворень. Така парадигмальна реверсія зумовлює необхідність у новому політико-правовому осмисленні меж державного втручання та новітніх форматів публічної відповідальності. Цей процес, позбавлений лінійності, потребує не лише інституціональної адаптації, але й трансформації аксіологічних засад управлінської взаємодії. Розкриваючи семантичну палітру нового державного менеджменту, автор вдається до критичної деконструкції усталених дискурсів ефективності, прозорості та результативності, що стають елементами нової адміністративної риторики. Наголошується на тому, що зміни в публічному управлінні є не лише технічно-організаційними, а онтологічними, оскільки вкорінені у трансформаціях суспільної свідомості та нормативно-ціннісного горизонту сучасного соціуму. У висновку відхначається, що, новий державний менеджмент трактується як складна, багатоаспектна конструкція, котра вимагає не лінійної імплементації, а глибокої адаптивної рефлексії з урахуванням локального контексту, когнітивних розривів та нормативної невизначеності, що супроводжують процеси інституціональної модернізації в добу глобальної турбулентності.

ВПРОВАДЖЕННЯ DEI-ПІДХОДУ В УКРАЇНСЬКОМУ ПУБЛІЧНОМУ СЕКТОРІ: ДОСВІД ЄС ТА ШЛЯХИ АДАПТАЦІЇ

2025-06-27T08:04:53+03:00

У статті досліджено теоретико-методологічні підходи до впровадження принципів різноманіття, рівності та інклюзії (DEI) у сфері публічного управління України. Наголошено на актуальності DEI як ключової складової європейської моделі належного врядування та важливого інструменту адаптації українського публічного сектору до стандартів ЄС. Визначено зміст трьох провідних принципів DEI-підходу – різноманіття, рівності та інклюзії. Охарактеризовано джерела Європейського Союзу, які закріплюють зміст цих принципів та сприяють їх реалізації. Акцентовано увагу на рівень впровадження принципів DEI у сучасну державну політику України. Підкреслюється, що на тлі післявоєнного відновлення та соціальної трансформації суспільства впровадження DEI-підходу сприятиме не лише розширенню доступу громадян до публічних послуг, а й підвищенню рівня довіри до державних інституцій, формуванню прозорої управлінської культури та зміцненню соціальної згуртованості. У статті охарактеризовано очікувані позитивні наслідки запровадження DEI-підходу, серед яких — підвищення ефективності кадрових процесів, створення інклюзивного середовища для вразливих груп населення, зниження дискримінаційних практик та посилення інноваційного потенціалу публічної служби. Водночас виокремлено і низку викликів: спротив управлінських еліт, політизація теми, формалізація впровадження без реального впливу, а також інституційна й кадрова неспроможність на окремих рівнях влади. У результаті проведеного аналізу обґрунтовано доцільність поетапного, адаптивного та міждисциплінарного впровадження DEI-стратегій в Україні. Зроблено висновок, що системне застосування DEI-підходу може стати каталізатором якісної модернізації публічного управління, особливо в умовах відбудови, гуманітарної відповідальності держави та інтеграції до спільноти демократичних країн.

ТРАНСФОРМАЦІЙНІ СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНИХ ПОСЛУГ У ХАРЧОВІЙ ГАЛУЗІ В КОНТЕКСТІ ЕЛЕКТРОННОЇ ТА ШВИДКОЇ КОМЕРЦІЇ В УКРАЇНІ

2025-06-27T08:16:18+03:00

У результаті дослідження було всебічно проаналізовано, розширено та систематизовано трансформаційні сценарії розвитку державних послуг у харчовій галузі в умовах електронної та швидкої комерції. Це дозволило сформувати аналітичну основу для побудови нової парадигми цифрової державності, яка переосмислює функціональну природу держави як активного учасника цифрової екосистеми. Виділено категорії майбутніх державних сервісів, які не дублюють традиційні процедури в цифровій формі, а утворюють нові моделі взаємодії на основі прозорості, алгоритмічного управління, превентивного ризик-менеджменту та цифрової відповідності. Представлено цілісну архітектуру цифрової трансформації державних послуг, що об’єднає процедури реєстрації, ліцензування, сертифікації, цифрової звітності в єдину інституційну систему. На цій основі обґрунтовано стратегію випереджального стрибка, що дозволить перейти до нових форматів державних послуг без необхідності вдосконалення застарілих моделей. Обґрунтовано необхідність переходу від унітарної моделі до багаторівневої екосистемної взаємодії на базі відкритих API, смартпротоколів, інтегрованих реєстрів і цифрових платформ ризик-менеджменту. Сформовані сервіси будуть інтегровані в єдину інституційну матрицю з уніфікованими протоколами даних, блокчейн-реєстрами та аналітикою в реальному часі, що зміцнить ефективність і адаптивність регуляторного середовища. Окрему увагу приділено цифровій трансформації контролюючих органів, розвитку цифрових навичок операторів ринку, створення відкритих реєстрів ризиків і адаптації законодавства до європейських директив. Сформована багаторівнева стратегія модернізації, поєднує ефективність, прозорість і інституційну довіру, водночас закладаючи основи цифрового суверенітету України і її інтеграції в глобальні ланцюги вартості та посилення міжнародної конкурентоспроможності. У підсумку була сформована взаємопов’язана концептуальна модель державного регулювання, що визначає нові орієнтири цифрового розвитку харчової галузі в умовах динамічної комерційної трансформації.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

2025-06-27T08:51:10+03:00

У статті розглядається реалізація державної гуманітарної політики як одного з ключових напрямів державного управління, що визначає розвиток культури, освіти, мовної політики та сприяє формуванню національної ідентичності. Проаналізовано нормативно-правові механізми регулювання цієї сфери в Україні, зокрема законодавчі акти, стратегічні документи та міжнародні зобов’язання. Окрему увагу приділено питанням збереження культурної спадщини, підтримки культурних і креативних індустрій, інтеграції освіти до європейського простору та гармонізації міжетнічних відносин. Серед проблем реалізації гуманітарної політики виділено фрагментарність нормативного регулювання, недостатнє фінансування культурної та освітньої сфер, складнощі з імплементацією міжнародних стандартів, а також вплив соціально-економічних та безпекових викликів. Визначено необхідність удосконалення координації між державними та місцевими органами влади, громадянським суспільством і міжнародними партнерами. У контексті євроінтеграції наголошено на важливості адаптації законодавства до європейських стандартів, модернізації управління гуманітарною сферою, розширення державно-громадського партнерства та посилення фінансування. Важливим аспектом є розвиток публічно-приватного партнерства у сфері культури, освіти та збереження культурної спадщини, що дозволить залучати додаткові ресурси й стимулювати розвиток креативних індустрій. Окрему увагу приділено цифровізації гуманітарної сфери, включаючи створення електронних реєстрів культурних об’єктів, розвиток онлайн-освіти, цифрових архівів та розширення доступу до культурних ресурсів. Таким чином, ефективна реалізація гуманітарної політики вимагає комплексного підходу, що включає удосконалення законодавчої бази, належне фінансування, імплементацію міжнародних стандартів та сучасні управлінські технології. Це сприятиме зміцненню національної ідентичності, гуманітарної безпеки та інтеграції України в європейський гуманітарний простір.

РОЛЬ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В РЕФОРМУВАННІ СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

2025-06-27T08:57:37+03:00

Стаття присвячена розкриттю ролі антикорупційної політики в процесі реформування сфери охорони здоров’я та висвітлює комплекс чинників, що впливають на ефективність реалізації відповідних заходів. Автор наголошує, що корупція в медичній галузі є однією з найголовніших перешкод для підвищення якості та доступності послуг, оскільки вона призводить до неефективного використання бюджетних коштів, підриває довіру громадян і ускладнює впровадження системних перетворень. Важливою складовою протидії зловживанням у медичній сфері є чітке законодавче регулювання, запровадження прозорих механізмів закупівель, впровадження електронних систем моніторингу й аудитів фінансових потоків, а також організація відкритого доступу до публічних даних щодо діяльності лікувальних закладів. У дослідженні наводяться приклади міжнародних стандартів, що доводять нагальну потребу скоординованої взаємодії урядових структур, професійних асоціацій та об’єднань пацієнтів з метою своєчасного виявлення та усунення корупційних ризиків. Особлива увага приділяється ролі державних антикорупційних органів та незалежних громадських організацій у забезпеченні дієвого контролю за реалізацією реформ, а також детально розкривається вплив медичної освіти та формування етичних стандартів поведінки на профілактику правопорушень серед персоналу. Таким чином, у статті обґрунтовується стратегічне значення антикорупційних заходів для підвищення ефективності реформ у медичній галузі, підвищення рівня довіри пацієнтів та покращення загальної якості життя населення. Представлена аргументація, що оптимальним вектором розвитку системи охорони здоров’я є поєднання комплексних організаційних змін, активного залучення громадськості та застосування інноваційних технологій з метою посилення підзвітності й професіоналізму. Такий підхід забезпечує сталий ефект і формує умови для появи нових управлінських та фінансових моделей, які відповідають сучасним глобальним викликам та задовольняють потреби пацієнтів.

OКРЕМІ АСПЕКТИ ПРАВОВОЇ ОЦІНКИ ПОДІЙ ГОЛОДОМОРУ- ГЕНОЦИДУ 1932–1933 РОКІВ НА ТЕРИТОРІЇ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

2025-06-27T09:08:22+03:00

Наукова стаття присвячена окремим правовим аспектам оцінки Голодомору 1932–1933 рр. на території Півдня України. Тематика є надзвичайно актуальною, адже ще 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», який визнає його події геноцидом українського народу, але звісно ця дуже сумна сторінка нашої історії, ще потребує ґрунтовного дослідження і в контексті історичних травм нашого народуі міждисциплінарного підходу до цих процесів. Істориками та вченими з інших галузей знань (юристами, управлінцями тощо) зібрана величезна кількість документів, які засвідчують репресії та інші злочинні дії радянської влади, що призвели до загибелі мільйонів українців під час Голодоморів 1921–1923, 1928–1929, 1932–1934, 1946–1947 років. Проте, акцентуємо увагу, що на даний момент відчувається брак досліджень з правовою оцінкою подій Голодомору, яка б сприяла його визнанню на міжнародному рівні, а також недостатньо розроблений правовий механізм реабілітації, відшкодування моральних та матеріальних збитків постраждалим внаслідок геноциду та їх нащадкам. Інтегрований міждисциплінарний підхід до вивчення проблеми окремих правових аспектів оцінки Голодомору 1932–1933 рр. на території Півдня України дозволить: дослідити правові норми, якими de iure і de facto керувались у своїй діяльності радянські органи влади; визначити такі, що мають ознаки злочину проти українського народу; дослідити та скласти перелік органів, що мали репресивні функції та з’ясувати ступінь відповідальності за їх діяльність; зробити правовий аналіз фактів репресій проти громадян УСРР. По факту Україна опинилась в ситуації, коли відповідальність за злочинні дії проти її громадян у вказані періоди, несе лише вона сама. Поряд з цим, російська федерація, котра є спадкоємицею СРСР, намагається реабілітувати Й. Сталіна – головного винуватця геноциду. Подібний стан речей викликає питання про правову відповідальність рф за геноцид українців.

ПОЛІТИЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2025-06-27T09:31:17+03:00

У статті виконано комплексний аналіз політичного менеджменту в контексті воєнного стану, що є особливо актуальним для України в умовах повномасштабного вторгнення країни-агресорки. Проаналізовано, що в період безпрецедентних соціально-економічних, політичних та кризових викликів ефективне політичне управління набуває критичної важливості для гарантування національної безпеки, збереження державного суверенітету і підтримки життєдіяльності країни. Виявлено, що фундаментом для розробки адекватних стратегій і тактик управління є застосування перевірених теоретичних підходів, які не лише надають аналітичний інструментарій для розуміння політичного менеджменту в умовах воєнного стану, а й формують методологічну базу для ухвалення оперативних і стратегічних рішень спрямованих на мобілізацію всіх ресурсів, координацію зусиль та консолідацію суспільства задля перемоги у російсько-українськй війні. Здійснено огляд існуючих у науці підходів до розуміння поняття «політичний менеджмент», включаючи функціональний, інституційний, біхевіористичний, ресурсно-цільовий, системний та технологічний підходи, які аналізують його як послідовність процесів, взаємодію інститутів, поведінку акторів, оптимізацію ресурсів, взаємозв’язки системи та застосування конкретних інструментів для досягнення політичних цілей. Досліджено передумови розвитку політичного менеджменту в теорії політичної науки, серед яких виокремлено потреби в ефективному управлінні і стратегуванні, звуження можливостей подолання проблем у сфері політико-владних відносин, становлення цінностей та принципів правової держави, розвиток ідеологічного і політичного плюралізму, а також зростання важливості політичного менеджменту в сучасному політичному процесі, що призвело до його професіоналізації та диференціації. Детально охарактеризовано застосування таких ключових теоретичних концепцій політичного менеджменту у контексті воєнного стану, як теорія кризового управління, теорія державного управління, теоретичні засад лідерства в умовах війни, теорія політичної війни та теорія національної безпеки. Обґрунтовано, що зазначені теорії функціонують не автономно, а демонструють органічну взаємодію, формуючи комплексну та взаємодоповнюючу методологічну основу для здійснення ефективного політичного менеджменту в умовах воєнного стану. Окремо розглянуто виклики, з якими зіткнувся політичний менеджмент в Україні у зв’язку з повномасштабним вторгненням у 2022 р. та виокремлено такі ключові його сфери, як забезпечення національної безпеки і оборони, підтримання економіки, соціальна стабільність та запобігання гуманітарній кризі, інформаційний і комунікаційний менеджмент, управління міжнародними відносинами та євроінтеграцією, а також управління державною службою і кадрами. Узагальнено, що політичний менеджмент в умовах воєнного стану – це комплексна, адаптивна та цілеспрямована система управлінських дій суб’єктів державної влади та громадянського суспільства, яка базується на принципах кризового управління, національної безпеки і політичної війни, спрямована на мобілізацію всіх національних ресурсів, консолідацію суспільства, ефективну координацію військових, дипломатичних, інформаційних та економічних зусиль, а також на формування стійкого лідерства для забезпечення виживання держави, захисту її суверенітету та досягнення перемоги в умовах екзистенційних загроз.

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

2025-06-27T09:52:06+03:00

У сучасних умовах нестабільності, зумовленої геополітичними конфліктами, глобальними ризиками та внутрішніми трансформаціями, особливої ваги набуває стратегічне планування як інструмент забезпечення ефективного державного управління. Для України, яка перебуває в стані повномасштабної війни, питання розбудови цілісної, скоординованої й адаптивної системи стратегічного управління є надзвичайно важливим для збереження національної цілісності, стійкості інституцій і гарантування безпеки. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю перегляду наявних підходів до планування й розроблення практичних рекомендацій щодо їх удосконалення відповідно до нових викликів. Метою статті є аналіз теоретико-методологічних засад стратегічного планування в системі державного управління, визначення його впливу на національну безпеку. У роботі застосовано комплекс методів наукового аналізу, зокрема структурно-функціональний аналіз, системний підхід, метод порівняльного аналізу, елементи прогнозування, методи змістовного аналізу нормативно-правової бази й стратегічних документів. У статті розглянуто основні проблеми стратегічного планування в Україні, зокрема фрагментарність міжвідомчої координації, методологічна невизначеність, недосконалість нормативно-організаційного забезпечення й недостатня інтеграція науково-аналітичного потенціалу. Доведено, що ефективне стратегічне планування тісно пов’язане з рівнем підтримування національної безпеки, глобалізаційними й геополітичними трансформаціями, які суттєво змінюють вектори стратегічного розвитку. Запропоновано практичні кроки з удосконалення системи стратегічного управління: гармонізація стратегічних документів, посилення координації та підзвітності, упровадження цифрових інструментів та індикаторів оцінювання ефективності. Результати дослідження переконують у необхідності цілісного реформування підходів до стратегічного планування в державному управлінні України. Підтримання національної безпеки й стійкості держави в умовах сучасних викликів можливе лише за умови посилення аналітичної, організаційної та нормативної складових стратегічного підходу.

ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ БІОЕТИЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2025-06-27T09:59:55+03:00

Біоетика є основою етичного регулювання медичних і наукових експериментів, адже стосується гідності, права на життя та здоров’я людини. В умовах розвитку біомедичних технологій важливість біоетичних стандартів постійно зростає. В Україні бракує цілісного аналізу державної політики у сфері експериментування, побудованої на засадах біоетики, а чинне законодавство залишається фрагментарним. Мета статті – проаналізувати проведення експериментів на людині через призму біоетики в контексті державної політики та визначити напрями вдосконалення законодавчого регулювання. Ця стаття пропонує огляд чинних підходів і визначає напрями вдосконалення біоетичного регулювання з урахуванням міжнародного досвіду. Біоетика формулює принципи балансу між розвитком науки і збереженням життя та здоров’я людини. Держава має впроваджувати ці принципи через удосконалення законодавства. Людина як особистість є недоторканною і може брати участь в експериментах лише за власної усвідомленої, добровільної згоди. Експерименти не мають порушувати функціонування організму чи перешкоджати розвитку особистості. Держава, суспільство й медицина володіють лише тими правами щодо пацієнта, які він сам їм надає. Експерименти мають базуватись на лабораторних дослідженнях і випробуваннях на тваринах для мінімізації ризиків їх проведення із залученням людини. Недоторканність людської гідності виключає експерименти на особах, що не здатні дати згоду. До них належать ембріони, неповнолітні, заарештовані, люди з психічними розладами та смертельно хворі. Допустимі лише терапевтичні експерименти, спрямовані на їхнє благо. Необхідно внести зміни до статті 45 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», доповнивши перелік заборонених категорій ембріонами, визнаючи їхнє право на юридичний захист з моменту запліднення.