Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування

ПАРТИСИПАТИВНЕ МУНІЦИПАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ: ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ДОСВІДУ ФРН В УКРАЇНІ

К. Ю. Акула — Tue, 11 Jun 2024 00:00:00 +0300

В статті розглянуто партисипативне муніципальне управління як один з процесів, що характеризує демократичне суспільство та дозволяє підвищити якість прийняття рішень на місцевому рівні, згуртувати громаду, створити партнерські відносини між громадою та представниками місцевої влади. Заходи, орієнтовані на обмін досвідом між Україною та ФРН представлені співпрацею громад-побратимів, проведенням міжнародних конференцій, спільних проєктів, нетворкінгом тощо. Визначено, що практики партисипативного муніципального управління представлені в Україні налагодженням процедур проведення місцевих референдумів, розробкою бюджетів участі та програмних документів громад, створенням громадських рад, підтримкою місцевих ініціатив. Українські дослідники акцентують увагу передусім на обмеженій кількості процедур залучення громади до співпраці, досить помірному рівні активності її членів, необхідності аналізу позитивного досвіду як всередині країни, так і в інших державах. Охарактеризовані здобутки ФРН в області муніципального управління: розглянуто теоретичні моделі Participatory phombus (Н. Керстинг), «Trialog» (Г. Клагес), модель партисипативного муніципального управління м. Лейпциг, який визнано як на національному, так і на міжнародному рівнях. Зазначено, що практиками, які можуть бути успішно імплементовані в Україні, є адвокація, лобіювання, створення колаборацій з громадськими діячами та лідерами думок, проведення інформаційних кампаній, робота з молоддю, розширення кількості залучених груп за рахунок більш інтенсивної роботи з окремими групами населення. Визначено, що імплементація досвіду ФРН в Україні передбачає їх теоретичне осмислення, юридичну імплементацію, розробку організаційних процедур, а також розширення методик роботи з громадою з метою активізації її потенціалу.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВИКЛАДАННЯ ГРАМАТИКИ В КУРСІ ДІЛОВОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ МАГІСТРІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ І АДМІНІСТРУВАННЯ

Л. М. Бойко — Tue, 11 Jun 2024 00:00:00 +0300

Ділова англійська мова покликана допомогти підготувати студентів до адекватного функціонування в конкретних професійних ситуаціях. Для досягнення цієї мети необхідно зрозуміти, як забезпечити відповідність між потребами суспільства у підготовці кваліфікованих фахівців з високим рівнем володіння іноземною мовою, вимогами навчальних планів університетів та обмеженою кількістю академічних годин, відведених на викладання мови. У сфері державного управління ефективна комунікація має вирішальне значення, тому що управлінці відповідають за керівництво та вплив на великі колективи та спільноти. Володіння граматикою ділової англійської мови є важливим для цих фахівців, оскільки від лідерів вимагається чітка та професійна комунікація. Здатність управлінців і адміністраторів точно та переконливо висловлювати свої думки англійською мовою може суттєво вплинути на довіру до них та на ефективність їхнього керівництва. У статті наведено граматичні теми з програми дисципліни «Ділова іноземна мова» для студентів другого (магістерського) ступеня вищої освіти та подані типи вправ, що використовуються для закріплення знань студентів з граматики. На заняттях використовуються виключно автентичні матеріали, а не вигадані абстрактні мовленнєві ситуації. Лексика, на якій ґрунтується навчання граматики, має бути знайома студентам та повинна спонукати їх до ефективного спілкування з професійних питань. Граматика англійської мови, яка вивчається в університеті, мало відрізняється від вивченої у шкільному курсі, проте студенти повинні зосередитися на автоматизації навичок використання граматичних структур у новому професійному контексті.. Наголос на розумінні та вилученні інформації з автентичних професійних текстів є ключовим фактором при відборі граматичного матеріалу для вивчення.

СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ВІЙСЬКОВОГО КАПЕЛАНСТВА ЯК УПРАВЛІНСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ – АРМІЇ – ЦЕРКВИ

Ю. П. Бондарчук, С. В. Бондарчук — Tue, 11 Jun 2024 00:00:00 +0300

Сучасна російсько-українська війна, не тільки консолідувала українське суспільство у протистоянні з ворогом, а й оприявила пріоритети суспільних інститутів, вивівши на перше місце Армію і Церкву. Сьогодні слово «капелан» стрімко увірвалося у повсякденний лексикон українців. Адже на початку війни, коли на передовій ще не було психологів, волонтерський рух тільки формувався, священники у камуфляжній формі були серед бійців. Вони поєднали функції і волонтерів, і психологів, і душпастирів. У статті на основі зібраних матеріалів розкриваються нові аспекти душпастирської місії в сучасній українській армії. Так, ретельно вивчивши історію формування інституту військових капеланів ми запропонували свій власний підхід до її періодизації, в основу якого поклали ініціативні процеси що поперемінно виходили від церкви та держави. Процес становлення та формування інституту капеланів пройшов шлях у тридцять років. І був завершений у листопаді 2021 р., коли Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Службу військового капеланства», яким започаткувала нову сторінку душпастирського служіння священників і ЗСУ. У статті наголошується, що в особі капелана війська отримають підготовленого організатора духовного життя військових підрозділів, який на практиці має реалізувати високу гуманістичну роль релігії у поширені та утвердженні загальнолюдських цінностей. Сьогодні, очевидно, капелани в умовах війни постають перед нами в образі сучасних героїв, особливої категорії учасників війни, які не тільки свідчать про події на передовій з перших вуст, але й підтримують духовно-моральний стан військовослужбовців, надають їм практичну психологічну, соціальну та волонтерську допомогу, а згодом, на етапі тимчасової або постійної демобілізації, сприяють реабілітації вояків і їхніх родин. Таким чином, вивчення та аналіз особливостей душпастирського піклування надає можливість застосувати накопичений досвід у сучасних умовах, сприяє налагодженню відносин співробітництва між церквою та державою, дозволяє актуалізувати проблематику духовно-моральної складової соціального розвитку суспільства.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДГОТОВКИ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО ПОВОЄННОГО РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

В. Ф. Золотарьов, Ю. О. Куц — Tue, 11 Jun 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена удосконаленню механізмів організації підготовки публічних службовців для забезпечення сталого повоєнного регіонального розвитку в Україні, в якій наголошується, що підготовка державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування передбачає отримання ними відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, зокрема, магістерську освіту за спеціальностями, спрямованими на професійну діяльність у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. Запропоновано включити до навчального процесу щодо підготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців дисципліни, які дозволять посадовцям опанувати наступні компетентності: навички написання та підготовки звітів та інших офіційних документів, що є важливим елементом управлінської діяльності; вміння проводити презентації та вести усну комунікацію, оскільки це необхідно для ефективного спілкування з громадськістю, особливо в повоєнний період та на тимчасово окупованих територіях після їх звільнення від агресора, колегами та підлеглими; здатність приймати управлінські рішення, звертаючи увагу на обсяг відповідальності та рівень підготовленості кожного посадовця; навички консультування та вміння слухати, що є важливими для забезпечення ефективного спілкування з громадськістю та колегами по роботі; вміння головувати, готувати до участі в нарадах та проведення їх результативно, що включає в себе організацію та керування дискусіями. У методологічному плані у статті акцентується увага на використанні досліджень у різних галузях публічно-управлінського знання: системний підхід, абстракції та згрупування, порівняльний аналіз та узагальнення. Робиться висновок щодо ключових аспектів принципів організації підготовки публічних службовців для забезпечення сталого повоєнного регіонального розвитку в Україні: системна єдність професійної підготовки; випереджаючий характер навчання; висока універсальність вмінь, знань і навичок; залучення спеціалістів і керівників органів публічної влади; тісний взаємозв’язок з практикою і досвідом; інформаційно-аналітичне забезпечення; стажування викладачів в органах публічної влади; забезпеченість навчального процесу кваліфікованими науково-педагогічними кадрами, у тому числі тих, хто має практичний досвід роботи в органах влади.

ЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛОМОВНОГО МЕДІАКОНТЕНТУ ПРО СТАН ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ

Г. І. Матусяк — Tue, 11 Jun 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження – визначити особливості емотивності на лексичному й синтаксичному рівнях у текстах медіановин на матеріалі англомовного ресурсу “Sprudge”, що висвітлює функціонування підприємств, які займаються виробництвом і переробкою кави, а також закладів індустрії гостинності, що реалізують кавову продукцію. Актуальність теми полягає в тому, що наявні публікації, у яких розглядають питання емотивної лексики й синтаксису, здебільшого стосуються творів художньої літератури, тоді як специфіка емотивності в текстах медіа новин, зокрема тих, що висвітлюють стан індустрії гостинності, лишається без належної уваги. Для досягнення поставленої мети було використано методи комплексного та компонентного аналізів. Використані в текстах новин емотивні одиниці свідчать про досить високий рівень стандартизації, що виявляється у багаторазовому повторенні обмеженого набору лексичних одиниць на позначення того чи іншого емоційного стану. З точки зору репрезентативності за частинами мови найбільшу групу емотивної лексики становлять прикметники, яким дещо поступаються за чисельністю іменники. За всіма частинами мови групи позитивної емотивної лексики значно чисельніші за складом, ніж групи негативних емотивних одиниць, причому вони переважно трапляються в новинах, пов’язаних із COVID-19. Аналіз контенту англомовного сайту “Sprudge” уможливив виокремлення синтаксичних одиниць із маркерами емоційності й групування їх за типами конструкцій: питальні речення загалом і риторичні питання зокрема (неповні речення, питально-стверджувальні моделі, градація), окличні речення, повтори, парцельовані конструкції та вставні слова. Виявлені емотивні конструкції переважно корелюють із позитивними емоціями радості, любові, задоволення, проте іноді трапляються синтаксичні засоби вираження схвильованості, розгубленості, смутку і навіть гніву. За частотністю використання серед емотивних синтаксичних одиниць переважають питальні речення. Практична цінність дослідження полягає у можливості використання його результатів для написання бакалаврських і магістерських кваліфікаційних робіт.

ПАРАДИГМА КОНТРОЛЮ І НАГЛЯДУ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ

О. М. Правоторова — Tue, 11 Jun 2024 00:00:00 +0300

У статті автор здійснив комплексне та ґрунтовне дослідження теоретичних і практичних аспектів, вироблення пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення державної політики в сфері контролю і нагляду у публічному управлінні, розмірковував над співвідношенням цих ключових понять та їх місцем в сучасному адміністративному праві. Автор на основі думок вчених в галузі адміністративного права та сучасних теоретичних положень адміністративного законодавства проаналізував актуальну парадигму контролю і нагляду в публічному управлінні. Сутність публічного контролю полягає у спостереженні за функціонуванням відповідного підконтрольного об’єкта; в одержанні об’єктивної та достовірної інформації; у вживанні заходів із запобігання й усунення порушень; у виявленні причин і умов, що сприяють правопорушенню; у вживанні заходів щодо залучення до відповідальності осіб, винних у порушенні. Ознаками контролю як інструмента публічного адміністрування є такі: мета полягає у здійсненні перевірки суб’єктами публічного адміністрування щодо виконання об’єктами публічного адміністрування визначених законодавством положень адміністративно-правових режимів; органи публічного контролю здійснюють заходи виключно на основі та у випадках, передбачених законами України; у ході перевірки публічна адміністрація виявляє недоліки в адміністративно-правовому регулюванні суспільних відносин, вимагає від об’єктів публічного управління усунення виявлених порушень, надає їм приписи; виявляє осіб та усуває обставини, які можуть негативно вплинути на забезпечення прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Адміністративний нагляд порівняно з контролем є більш вузьким видом публічного адміністрування. Особливість нагляду полягає в тому, що він має за мету не тільки попередити правопорушення, а й застосувати заходи адміністративного примусу, зокрема адміністративної відповідальності, у разі виявлення порушень адміністративно-правових правил у визначеній сфері відповідними інспекціями чи службами. Адміністративний нагляд – це особливий вид публічної діяльності, здійснюваної спеціальними органами виконавчої влади щодо організаційно не підпорядкованих підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян у зв’язку з виконанням ними спеціальних міжгалузевих норм, правил, вимог, з використанням комплексу адміністративних засобів впливу для попередження, виявлення і припинення правопорушень, відновлення встановлених правовідносин і притягнення винних до відповідальності. Також автор акцентує увагу, що як контроль і нагляд у публічному управлінні прямо пропорційно впливають на ефективність адміністративно-правової охорони – це уміння публічної адміністрації на основі норм адміністративного права якісно та своєчасно відновлювати порушені права, свободи й законні інтереси невладних фізичних і юридичних осіб, публічний інтерес держави та суспільства.

ШЛЯХИ ЗМЕНШЕННЯ КОРУПЦІЙНИХ РИЗИКІВ У ВІЙСЬКОВИХ ОПЕРАЦІЯХ З УРАХУВАННЯМ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ

Н. О. Серьогіна, А. М. Мазалов — Tue, 11 Jun 2024 00:00:00 +0300

Особливо небезпечною вважається корупція у військовій галузі, в якій сприятливе середовище для її зростання й розповсюдження. Це вагомо шкодить ефективності військової організації й готовності армії, підриває довіру громадськості й міжнародних партнерів до збройних сил, перешкоджає гарантуванню безпеки громадян та, в найгіршій ситуації, стає загрозою механізмам демократичного управління й основоположним принципам існування держави в сучасних умовах. З’ясовано, що ступінь корупції під час війни тільки збільшується, що вважається закономірним в обставинах несталості й націленості держави на те, щоб зберегти суверенітет і територіальну цілісність. Шкода, заподіяна війною, є додатковим фактором, що активізує неконтрольовані вияви корупції. На тлі воєнного протистояння введення міжнародних стандартів і практик здатне обумовити зміцнення правових і регуляторних механізмів у боротьбі з корупцією. Зусилля, докладені Україною в запобігання корупції у мирний період, відіграють значну роль. Проте в наступних заходах протидії корупції важливе значення має розуміння потреби якнайширше переглянути нормативні акти згідно зі складною ситуацією й напрацювати дієве законодавство для післявоєнного часу, націленого на недопущення безперервного посилення корупції й осмислення руйнівного впливу згаданого явища. Наведено головні проблеми корупції у військовій сфері, зокрема неналежні контроль та прозорість, мала зарплата для військовослужбовців, нетранспарентність в ухваленні рішень, а також кадрові проблеми. З’ясовано, що Щ\ щоб подолати проблеми стосовно протидії корупції у військовій сфері, слід проаналізувати військові корупційні кримінальні порушення; ввести «прозорі» інститути публічних закупівель, зважаючи на потреби й вимоги правового режиму воєнного стану; здійснити повернення механізму декларування військових посадових осіб. Лише завдяки консолідованим зусиллям можливо досягти стабільних ефектів щодо гарантування чесності, результативності й відданості військової сфери.

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ КРИТЕРІЇВ ОЦІНКИ АЛЬТЕРНАТИВНИХ ПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ У НЕВИЗНАЧЕНИХ УМОВАХ

Т. І. Скібіна — Tue, 11 Jun 2024 00:00:00 +0300

У науковій статті розглянуто та проаналізовано різні наукові підходи до оцінки альтернативних політичних рішень в умовах невизначеності з метою підвищення їх ефективності та результативності. До основних підходів віднесено кількісний, якісний та комбінований. Проаналізовано переваги та недоліки кожного із основних підходів формування критеріїв оцінки альтернативних політичних рішень в умовах невизначеності. Виявлено, що кількісний підхід ґрунтується на математичних методах та статистичних аналізах, що дозволяє об'єктивно оцінювати альтернативи за допомогою числових даних. З іншого боку, якісний підхід сфокусований на якісних аспектах та характеристиках рішень, враховуює соціальні аспекти та етику. Комбінований підхід, у свою чергу, поєднує методи двох підходів. Використання комбінованого підходу створює основу для врахування переваг кількісного та якісного аналізу для найбільш об'єктивного та повного вирішення проблем при формування критеріїв для оцінки альтернативних політичних рішень у невизначених умовах. Досліджено специфічні методи та підходи, такі як інноваційний, стратегічний, сценарний, евристичний та соціальний аналіз, які доповнюють та уточнюють основні підходи до формування критеріїв оцінки альтернативних політичних рішень в умовах невизначеності. Підкреслено важливість критеріїв у прийнятті рішень у політичних сферах, з врахуванням невизначеності, суперечливості інтересів, впливу емоцій та стереотипів. Урахування цих аспектів у процесі формування критеріїв для альтернативних політичних рішень сприяє результативності, ефективності та стабільності управління. Визначено, що використання адаптивних критеріїв та управління ризиками, з врахуванням соціальної справедливості, сталого розвитку та інновацій, сприяють більш об'єктивному та збалансованому прийняттю політичних рішень у невизначених умовах. Виокремлено етапи оцінювання альтернативних політичних рішень в умовах нестабільності. Сформовано критерії оцінювання альтернативних рішень в умовах нестабільності.

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИХ ВПЛИВІВ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОСТУ НАЦІОНАЛЬНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ

Д. О. Харечко — Tue, 11 Jun 2024 00:00:00 +0300

У статті визначено, що людська цивілізація зустрілася з новими викликами, зумовленими як невідповідністю існуючих бізнес-моделей та моделей економічного розвитку вимогам часу, що радикально змінилися при переході до технологічного укладу, так і глобальними загрозами, пов'язаними з екологічною та кліматичною кризою, посиленням глобальних ризиків продовольчої безпеки, реалізацією ланцюга глобальних епідеміологічних ризиків. Найбільшим із них стала пандемія, яка не лише викликала посилення та поглиблення соціально-економічних проблем, але і дала поштовх трансформаційним процесам на галузевих ринки. З’ясовано, що державне управління ризиками, пов'язаними з епідеміологічними загрозами, викликає необхідність ретельного аналізу та прийняття низки стратегічних рішень на різних рівнях: від місцевих органів самоврядування до центральних органів виконавчої влади. При цьому слід зазначити, що поряд з подоланням негативних наслідків епідемій необхідно виявити і максимально використати шанси, пов'язані з поштовхом до розвитку нових технологій та інструментів, обумовлених її впливом. Крім того, не можна не враховувати мультиплікативний ефект спільного впливу епідеміологічних загроз, спричинених пандемією, та інших глобальних загроз людської цивілізації. Обґрунтовано, що епідеміологічні загрози можуть мати значний вплив на соціально-економічні аспекти суспільства та викликати низку проблем. Державне управління ризиками епідемій вимагає комплексного підходу, який враховує як медичні, так і соціально-економічні аспекти, з метою забезпечення максимального захисту населення та мінімізації негативних наслідків для суспільства. Одним з найважливіших елементів управління ризиками є його попередження та готовність до епідемій шляхом розробки та впровадження планів заходів у разі кризових ситуацій. Зазначені плани повинні охоплювати такі аспекти, як швидка мобілізація медичних ресурсів, введення необхідних обмежень на рівні громадського здоров'я та забезпечення соціальної допомоги потерпілим. Доведено, що зазначене може включати розвиток цифрових технологій для підтримки дистанційної роботи та навчання, стимулювання інновацій та підтримки малого та середнього бізнесу. Державне управління ризиками передбачає активне співробітництво між секторами суспільства та органами державної влади, а також між країнами на міжнародному рівні. Обмін даними, кращими практиками та ресурсами може покращити загальну ефективність в державному управлінні епідеміологічними ризиками та забезпечити більш успішну реакцію на кризові ситуації. Перспективи розвитку національного благополуччя в умовах епідеміологічних загроз можуть бути залученням до інвестицій у сферу охорони здоров'я.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ

В. С. Шевирталов — Tue, 11 Jun 2024 00:00:00 +0300

Встановлено, що триваюча військова агресія з боку Росії проти територіальної цілісності України призвела до серйозних процесів внутрішньої та зовнішньої міграції населення. Підкреслено, що проблематика здійснення дослідження механізмів публічного управління та адміністрування соціальною інтеграцією цієї категорії людей дуже актуальна. Метою статті визначено здійснення характеристики та соціальних гарантій правового статусу внутрішньо переміщених осіб в Україні. Визначено, що за загальним правилом реалізація статусу внутрішньо переміщеної особи передбачає індивідуальний підхід до використання наданих соціальних гарантій, однак ряд гарантій надаються для членів сім’ї такої особи. З’ясовано, що правовий статус внутрішньо переміщених осіб встановлюється окремих спеціальним законодавчим актом. Так, відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлюється здійснення обліку такої категорії громадян у формі функціонування єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Визначено, що порядок створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідальною за здійснення та ведення єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб є Національна соціальна сервісна служба України, яка є центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім’ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну. Зроблено висновок, що підстави набуття правового статусу внутрішньо переміщеної особи визначаються у порядку ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», де закріплено положення, що проживання особи на території, де виникли такі обставини, як збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства, порушення прав людини, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру, є причиною для переміщення осіб, що відносяться до групи соціальних ризиків для людини та потребують додаткового піклування з боку держави.