ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ ПІСЛЯВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ ТА РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Анотація

У статті розглядаються окремі питання особливостей післявоєнного відновлення та реформування системи вищої освіти України. Реформування системи вищої освіти України є об’єктивним та необхідним процесом, що призводить до істотних змін у підходах публічного адміністрування, які посилюються в умовах подальшого установлення принципів демократії, згуртованості українського суспільства та соціальної єдності. Головними напрямами реформування залишаються процеси формування ринку освітніх послуг і конкурентного середовища в освіті, високий рівень лібералізації управлінських механізмів, державно-приватне партнерство. Під час проведення дослідження були використані такі наукові методи як аналітичний, діалектичний, структурно-функціональної аналогії та синтезу, порівняльний аналіз, моделювання. В межах здійсненого дослідження було розглянуто сучасний стан управління системою вищої освіти в Україні, визначено необхідність впровадження інноваційних моделей управління з їх практичним освоєнням. Автором запропонована концептуальна модель реформування системи вищої освіти України в умовах післявоєнного відновлення, для якої визначені принципові змістові та структурні елементи. Проаналізовано неоліберальні процеси та їх наслідки у сфері освітньої політики та «нового управління» («new public management») на державну систему управління освітою. Відповідно до підходу нового публічного врядування, кадровий потенціал розглядається з точки зору людського капіталу (тобто як потенційна форма продуктивності). Таким чином «ринкові цінності» приймаються, інтегруються та суб’єктивуються. Нова форма раціональності, яка сприймає управління освітою через непрямі форми контролю, розглядає економічні ринкові цінності як спосіб покращення продуктивності. Управління освітою в умовах післявоєнного відновлення має змінити традиційні політичні структури та процеси, звільняючи місце для нових агентів, зокрема стейкхолдерів, які втручаються в державну політику. Концепція «децентрованого управління» в починається з аналізу моделей поведінки суб’єктів і того, як вони інтерпретують факти повсякденного життя, а не з аналізу зовнішніх структур чи причин. Суб’єкти управляють собою, не потребуючи сильного зовнішнього уряду, щоб контролювати їх. У цьому контексті управління освітою сприймається як техніка та технологія управління, яка впливає на щоденну практику та управління системою вищої освіти. Таким чином, динаміка, функції, обов’язки, пріоритети та практика переосмислюються з точки зору вибору, компетенції, забезпечення та «успіху», які пов’язані з показниками ефективності та стандартизацією результатів всередині системи вищої освіти України.