ПРОПАГАНДА ЯК СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНОЇ ПОЛІТИКИ І ЗАГРОЗА НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ
DOI:
https://doi.org/10.32851/tnv-pub.2022.2.5Ключові слова:
інформаційно-комунікативна політика, пропаганда, національна безпека, інформаційне та громадянське суспільства, демократичне та тоталітарне державне управлінняАнотація
У статті досліджено сутність поняття пропаганди з точки зору державного управління. Наведено приклади використання пропаганди в державній інформаційній політиці та при налагодженні комунікації між різними суб’єктами. З’ясовано значимість пропаганди для інформування членів суспільства в державах з демократичним і тоталітарним політичними режимами. Теоретичну основу становили наукові праці, в яких висвітлені окремі складові з обраної проблематики, що дозволило здійснити комплексний аналіз чинників, які призвели до російсько-української війни. Викладено концептуальні засади впровадження інформаційно-комунікативної політики та забезпечення інформаційної безпеки. Розкрито сутність громадянського суспільства та інформаційного суспільства. Акцентовано увагу на державно-управлінській проблемі як гарантування інформаційної безпеки, незабезпечення якої призвела до воєнної загрози з боку Росії. В статті представлено класифікацію пропаганди, а також її методи, які Росія використовує для впливу на настрої населення. Автором наголошено на значній ролі Церкви, а саме російської православної, в інформаційній політиці, зокрема шляхом поширення ідеології «руського мира». У статті згадано про сприйняття історичних і сучасних подій за допомоги кінематографу. Пропаганду визначено як технологію введення «гібридної війни» і зазначено про відсутність уваги з боку влади як загрозу для національної безпеки. Доведено, що пропаганда є зброєю масового ураження, оскільки впливає на свідомість населення і формує суспільне ставлення. Аргументовано, що методи «чорної» пропаганди працюють на рівні глибоких психологічних механізмів і наслідки її впливу неможливо подолати логічними аргументами. Запропоновано напрями здійснення соціально-психологічної консолідації громадян України задля гарантування національної безпеки в повоєнний період.
Посилання
Васильєва Н. В. Еволюція процесу муніципальної консолідації в Україні. Суспільно-політичний та соціокультурний розвиток південного регіону України: історичні традиції і сучасні тенденції : зб. ст. І Всеукр. наук.-практ. конф. (Одеса, 21–22.05.2015). Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2015. С. 25–28. URL : www.oridu.odessa.ua/9/buk/K_F_inf_book_1.pdf
Дубас Н. Я. Поняття громадянського суспільства. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2011. № 4. С. 13–20.
Кононенко В. В., Лапшин С. А. Громадянське суспільство та держава: співвідношення в публічному управлінні. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2020. № 8. DOI: 10.32702/2307-2156-2020.8.1
Макарова І. В. Розвиток інститутів громадянського суспільства: історичні аспекти. Публічне адміністрування: теорія та практика. 2010. Вип. 1(3). URL: http://www.dridu.dp.ua/zbirnik/2010-01/10mivsia.pdf
Самбор M. Право на свободу мирних зібрань у громадянському суспільстві: цінність та функція. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. 2020. № 4(92). С. 38–53. https://doi.org/10.33766/2524-0323.92.38-53
Третяк С. М. Формування поняття «громадянське суспільство» в західній та українській політико-правовій думці. https://www.socosvita.kiev.ua/sites/default/files/Tretyak_2002_1.pdf
Сірий С., Турченко Ю. Інформаційна політика України доби глобалізації: теоретичний аналіз. Політичний менеджмент. 2012. № 4–5. С. 237–245. URL : https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/08/siryi_informatsiina.pdf
Лисенко М. В. Інформаційне суспільство як теорія і практика сучасності. Вісник НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка. 2007. № 2(20). Ч. 1. С. 23–26. URL: https://ela.kpi.ua/handle/123456789/8516
Чернозубкін І. О. Системний аналіз інформатизації суспільства. Розвиток інформаційного суспільства : кол. моногр. в 10-ти томах / Т. 10. Інформаційно-комунікаційні аспекти міжнародної та національної безпеки. Київ : ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК», 2013. 342 с.
Смолянюк В. Національна безпека незалежної України: осягнення сутності. Політичні дослідження. 2021. № 1. С. 163–186. DOI: 10.53317/2786-4774-2021-1-10
Боднар І. Р. Інформаційна безпека як основа національної безпеки. Механізм регулювання економіки. 2014. № 1. С. 68–75.
Антонова С. Є., Мартинюк Г. Ф. Інформаційна безпека. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2019. № 11. DOI: 10.32702/2307-2156-2019.11.36
Гаврильців М. Т. Інформаційна безпека держави в системі національної безпеки України. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. № 2. С. 200–203. URL: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2020-2/52
Зозуля О. Фейк як інструмент інформаційної війни. Юридична газета. 2019. № 19(673). URL: https://yur-gazeta.com/publications/practice/inshe/feyk-yakinstrument-informaciynoyi-viyni.html
Яковлєв В. Четыре метода обмана. URI : https://www.youtube.com/watch?v=QCltknT6KBQ
Яремчук В. Д. РПЦ на Донбасі як інструмент інформаційно-пропагандистської політики Російської Федерації. Донбас у системі інформаційної безпеки держави: регіональні особливості, зовнішні виклики, інструменти боротьби з антиукраїнською пропагандою : аналіт. доп. Київ : ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2015. С. 123–160. URL: https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/07/yaremchuk_rpts.pdf
Бокоч В. М. Православна церква України: кроки до автокефалії. Регіональні студії. 2019. № 16. С. 14–18. URL: https://doi.org/10.32782/2663-6170/2019.16.2
Прасюк О. В., Пастух Ю. О. Кіно як засіб політичної пропаганди в нацистській Німеччині: комунікативний та семіотичний аспекти. Global world. 2016. Vol. 2(ІI). С. 160–166. URL: https://eprints.oa.edu.ua/6267/1/5.pdf
Левицький В. В. Пропаганда у сучасному російському кінематографі. Наукові записки НаУКМА. 2017. Т. 191. Теорія та історія культури. С. 29–32.
Феськов І. В. Основні методи ведення гібридної війни в сучасному інформаційному суспільстві. Актуальні проблеми політики. 2016. Вип. 58. С. 66–76.
