ІНСТИТУТ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ: ФОРМУВАННЯ, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Анотація

Інститут парламентаризму є одним з основних елементів демократичного управління, забезпечуючи представництво інтересів громадян і реалізацію принципів розподілу влади. Він виступає важливим механізмом у створенні ефективної та відповідальної системи державного управління, де парламент виконує роль арбітра між різними гілками влади, сприяючи балансу та взаємодії. Формування парламентаризму в Україні пройшло складний та багатогранний шлях, починаючи від часів Київської Русі, коли основою управління виступали вічеві збори, через розвиток козацької державності з її демократичними принципами самоврядування, до створення Української Народної Республіки (УНР) на початку ХХ століття, яка стала першим сучасним прикладом парламентської демократії на українських теренах. Після відновлення незалежності у 1991 році інститут парламентаризму почав набувати нових рис, зіштовхуючись із викликами трансформаційного періоду. В умовах політичної нестабільності та постійних трансформацій, роль парламенту в Україні стала ключовою у забезпеченні прозорості, підзвітності виконавчої влади та підтримці демократичних принципів. Верховна Рада України, як єдиний законодавчий орган, виконує фундаментальні функції у формуванні державної політики, затвердженні законів та контролі за їх виконанням. Однак український парламент стикається з численними проблемами, які гальмують його ефективність. Серед таких проблем – відсутність сталих парламентських традицій, успадковані з радянського періоду політичні структури, які обмежують незалежність законодавчої гілки влади, та вплив олігархічних груп, які значною мірою визначають політичний ландшафт країни. Одним із найбільших викликів для сучасного українського парламентаризму є впровадження демократичних реформ у контексті триваючого воєнного стану. Зростання викликів безпеки та стабільності вимагає швидкої адаптації законодавчого органу до нових реалій. Недосконалість виборчої системи, яка часто не враховує інтереси широких верств населення, а також неефективність законотворчого процесу, стали критичними факторами, що потребують негайного вирішення. Також виникає питання необхідності підвищення ролі парламентських слухань і комітетів у здійсненні нагляду за виконавчою владою. Стаття висвітлює низку шляхів для вдосконалення інституту парламентаризму в Україні. Серед запропонованих напрямків – реформування законодавчої бази, що спрямоване на забезпечення більшої прозорості у прийнятті рішень та підвищення відповідальності депутатів за свої дії. Особлива увага приділяється удосконаленню виборчої системи, що дозволить створити механізми, які краще відображатимуть інтереси суспільства і сприятимуть розвитку політичної конкуренції. Важливим також є створення нових механізмів контролю за діяльністю уряду, що включає більш ефективне використання депутатських запитів, парламентських комітетів та проведення аудиторських перевірок. У дослідженні пропонується використовувати досвід зарубіжних країн, які пройшли подібні етапи розвитку парламентаризму. Аналізуються позитивні практики країн із стабільними демократичними традиціями, такі як розширення міжпартійного діалогу, співпраця між законодавчою і виконавчою гілками влади, а також ефективні моделі парламентського контролю. Адаптація цих моделей до українських реалій допоможе посилити парламентський нагляд та зробити політичні процеси більш прозорими та підзвітними. Результати дослідження можуть стати важливим внеском у наукове осмислення ролі парламентаризму в сучасних умовах. Вони можуть бути використані для подальшого аналізу та розвитку теорії і практики парламентаризму в Україні, що сприятиме ефективнішому функціонуванню державних інституцій і посиленню демократичних процесів.