ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ В ГУМАНІТАРНІЙ СФЕРІ ЩОДО СТРАТЕГІЇ ІННОВАЦІЙ У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Анотація

У статті досліджено освітню політику Європейського Союзу, що вважає своїми завданнями у сфері освіти підтримати діяльність держав-членів з метою розвитку європейського виміру освіти, сприяння обміну студентами та викладачами шляхом заохочення академічного визнання дипломів та часу навчання, сприяння співпраці між навчальними закладами, сприяння обміну інформацією та досвідом, сприяння розвитку дистанційної освіти. Однак, дії на рівні ЄС не передбачають гармонізації правових положень держав-членів, передбачається співпраця в галузі освіти з третіми країнами та міжнародними організаціями, зокрема з Радою Європи. Доведено, що процес уніфікації всіх норм Європейського Союзу ще не завершено, але вже можна вважати малоймовірним, що Союзу, незважаючи на попередні обговорення та пропозиції деяких кіл, у таких сферах, як освіта чи культура, буде надано більше повноважень, ніж надані йому чинними нормативними актами. Зазначені директиви беруть за основний принцип взаємне визнання дипломів і професійних кваліфікацій, що застосовуються до громадян держав-членів Співтовариства, а також дипломів, виданих у державах-членах. Однак директиви стосуються визнання професійних кваліфікацій, які в ЄС розглядається як окреме питання від академічного визнання, котре є компетенцією вищих навчальних закладів держав-членів. З’ясовано, що передбачається певне зближення навчальних програм систем освіти з регульованими професіями, а також можливість компенсації у разі відсутності такої конвергенції, що в поєднанні з невеликою кількістю професій, охоплених директивою, має відносно невеликий вплив на всю європейську вищу освіту. Варто зазначити, що академічна освіта за регульованими професіями традиційно відхиляється від загально застосовних моделей, можна вважати, що органи громади мають дуже обмежені повноваження у сфері освіти. Вивчені питання пов’язані з професійною підготовкою, повноваження Співтовариства є більшими, оскільки це безпосередньо пов’язане із вільним пересуванням працівників та принципом недискримінації. Однак, вони не є більш вірогідними через ті самі культурні, фінансові та політичні причини, щодо яких інституції Спільноти дуже обережно втручаються в освіту. Європейський Союз намагається, зокрема, протягом останніх років, сформулювати спільні для держав-членів цілі в галузі освіти. Рекомендації та повідомлення містять аналіз поточної ситуації та загроз, а також пропонують рішення, часто у вигляді планів дій, які мають призвести до виконання конкретних завдань у передбачувані періоди. Усвідомлено, що зазначена стратегія має політичний характер і часто не має юридичної сили, але вони визначають напрямки економічних і соціальних реформ. Зростання конкурентоспроможності найрозвиненіших економік світу, а також дедалі помітніші структурні бар’єри в Європейському Союзі, що перешкоджають швидкому та гармонійному економічному зростанню та зниженню безробіття, викликали дискусію про необхідність реформувати соціальну та економічну систему Союзу. Стратегія, яка має забезпечити реалізацію такої мети, включає широкі реформи, зосереджені на питаннях інновацій, лібералізації ринку, підприємництва та соціальної згуртованості.