ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ У СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НА ОСНОВІ МЕДИКО-ПРАВОВОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32782/tnv-pub.2023.6.4

Ключові слова:

соціум, зарубіжний досвід, державна соціально-гуманітарна політика, охорона здоров’я, медико-правова регламентація

Анотація

У статті визначено, що право на охорону здоров’я є одним із основних прав людини і широко визнано міжнародною спільнотою, про що і свідчить Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, також відома як Конвенція про права людини, котра надає низку гарантій щодо права на охорону здоров’я. Інституції, що створюються уповноваженим державним органом у галузі охорони здоров’я, зазвичай мають на меті забезпечення базових медичних послуг для населення. Установи охорони здоров’я, які створюються іншими державними органами управління, можуть виконувати спеціалізовані функції відповідно до своїх статутних завдань. З’ясовано, що на даний час існує безліч різних інститутів, принципів їх формування, реалізованих у країнах світової спільноти, отож існує безліч показників для моніторингу розвитку, але немає інтегрального показника оцінки поліпшення якості життя та здоров’я населення. Сьогодні одним із найефективніших шляхів є соціально-економічний аналіз, що передбачає зіставлення фінансових витрат на охорону та зміцнення здоров’я населення з рівнем соціальних втрат суспільства від захворюваності та смертності як індикатора втрати здоров’я населення. Проте, з позиції ефективності прийнято розглядати систему охорони здоров’я за такими показниками: тривалість життя, смертність, захворюваність та якість життя. Обґрунтовано, що результативність системи охорони здоров’я необов’язково супроводжується її високою ефективністю. Країни з високими показниками в медичній галузі можуть мати високі витрати, в інших при достатньому фінансуванні тривалість життя населення не відповідає оптимальному рівню. Суспільне благополуччя забезпечує захист життя та фізичного благополуччя кожної людини. Доведено, що загальні норми, що містяться в Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, уособлюють важливу нормативну конструкцію для забезпечення права на охорону здоров’я. Необхідно відзначити, що система органів охорони здоров’я в державі класифікується за різними параметрами, включаючи форму власності та відомчу приналежність. Кожна установа охорони здоров’я має функції, пов’язані з наданням медико-соціальної допомоги на різних рівнях.

Посилання

Ліфінцев О.В. Принципи здійснення контролю у сфері охорони здоров’я. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». 2015. Вип. 3-2. Т. 1. С. 156–159.

Національна стратегія з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року «Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація»: Указ Президента України станом на 09.02.2016 p. № 42/2016 / Офіц. інтернет-представництво. URL: http://www.president.gov.ua/documents/ (дата звернення: 14.11.2022).

Савчин М.В. Психічне та особистісне здоров’я громадян як чинник національної безпеки. Наук. вісн. Львів. держ. ун-ту внутр. справ. Сер. Психологічна. 2012. № 2. С. 142–150.

##submission.downloads##

Опубліковано

2023-12-28

Як цитувати

Будзин, В. Р. (2023). ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ У СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НА ОСНОВІ МЕДИКО-ПРАВОВОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД. Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, (6), 22-27. https://doi.org/10.32782/tnv-pub.2023.6.4