ПРОЦЕС ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМИ КОНФЛІКТАМИ
DOI:
https://doi.org/10.32851/tnv-pub.2023.1.3Ключові слова:
процес, управління, соціальні конфлікти, інституціоналізаціяАнотація
У статті досліджено процес інституціоналізації управління соціальними конфліктами. Соціальні конфлікти – це процеси, спрямовані на зміну суспільних рішень або прийняття нових рішень. У більшості випадків мета полягає в тому, щоб створити дії уряду для соціального регулювання, адміністративні процеси, правила або норми, які впорядковують діяльність і втручання державних суб’єктів, а також приватних суб’єктів, таких як діяльність видобувних галузей. Таким чином, державні рішення або державна політика є основними причинами суперечок, що виникають через конфлікти. Значну частину виробничого циклу публічної політики перетинають публічні суперечки за активної участі ЗМІ та комунікаційних платформ. У відкритих і демократичних суспільствах публічний простір є сенсом існування уряду, тому обговорення відбувається у відкритому світлі. Навпаки, в авторитарних суспільствах обговорення пригнічується, суперечки замовчуються, а конфлікти завершуються насильством. Однак усіх цих зусиль і розвитку виявилося недостатньо, щоб повернути назад, перенаправити та трансформувати процеси складних, інтенсивних, повторюваних конфліктів, які вкорінені в справжніх процесах розвитку та соціального співіснування. Це дає нам підказку про те, що над конфліктами потрібно працювати паралельно, терміново сприяючи соціальному співіснуванню, повазі та демократичним практикам. Тоді ми можемо прагнути до державної політики трансформації конфліктів, яка є результатом аналітичного, рефлексивного та консенсусного процесу – і, отже, з довірою – щодо того, як вести діалог і організовувати себе як країну, щоб безпосередньо впливати на проблеми та структурні причини які продовжують породжувати соціальні конфлікти.
Посилання
Луцишин Г.І. Конфліктологія та теорія переговорів: навч. посіб. [для студентів, аспірантів і викл. вищ. навч. закл. освіти України]. Львів: Видво Львів. політехніки, 2015. 200 с.
Ващенко І.В., Гіренко С.П. Конфлікти великих соціальних груп. Харків: Бурун-Книга, 2006. 208 с.
Свидрук, І. І. (2019). Управління конфліктами та соціальними експектаціями в діяльності організацій. Науковий вісник НЛТУ України, 29(9), 99-104. https://doi.org/10.36930/40290917
Ефективне управління конфліктами. Базові навички медіатора [тренінговий комплекс] / В. В. Волосник та ін.; за заг. ред. В. О. Мельман. Харків, 2018. 97 с. URL: http://unicon.org.ua/wpcontent/uploads/2018/03/Trenyngovyj_Kompleks_UNYKON_GIZ1.pdf
Brugué-Torruella, Quim (2014). Políticas públicas: Entre la deliberación y el ejercicio de autoridad. Cuadernos de Gobierno y Administración Pública, 1 (1), 37-55.
Cobb, R. y Elder, C. (1971). The Politics of Agenda-Building: An Alternative Perspective for Modern Democratic Theory. The Journal of Politics, 33(4) 892-915.
Garraud, P. (1990). Politiques nationales : élaboration de l’agenda. L’Année sociologique, 3(40), 17-41.
Kingdon, J. (2013). Agendas, Alternatives, and Public Policies. Pearson.
Majone, G. (2005). Evidencia, argumentación y persuasión en la formulación de políticas. Fondo de Cultura Económica
Presidencia del Consejo de Ministros (2022, 9 de enero). PCM declara “Zona de Atención Especial” a 14 comunidades de la provincia de Chumbivilcas. gob.pe. https://www.gob.pe/institucion/pcm/noticias/574863-pcm-declara-zona-de-atencion-especiala-14-comunidades-de-la-provincia-de-chumbivilcas
Stone, D. (2011). Policy Paradox: The art of political decision making. W.W. Norton & Company.
Subirats J. y Dente, B. (2014). Decisiones Públicas. El análisis y estudio de los procesos de decisión en políticas públicas. Ariel.