СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ВІЙСЬКОВОГО КАПЕЛАНСТВА ЯК УПРАВЛІНСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ – АРМІЇ – ЦЕРКВИ

Анотація

Сучасна російсько-українська війна, не тільки консолідувала українське суспільство у протистоянні з ворогом, а й оприявила пріоритети суспільних інститутів, вивівши на перше місце Армію і Церкву. Сьогодні слово «капелан» стрімко увірвалося у повсякденний лексикон українців. Адже на початку війни, коли на передовій ще не було психологів, волонтерський рух тільки формувався, священники у камуфляжній формі були серед бійців. Вони поєднали функції і волонтерів, і психологів, і душпастирів. У статті на основі зібраних матеріалів розкриваються нові аспекти душпастирської місії в сучасній українській армії. Так, ретельно вивчивши історію формування інституту військових капеланів ми запропонували свій власний підхід до її періодизації, в основу якого поклали ініціативні процеси що поперемінно виходили від церкви та держави. Процес становлення та формування інституту капеланів пройшов шлях у тридцять років. І був завершений у листопаді 2021 р., коли Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Службу військового капеланства», яким започаткувала нову сторінку душпастирського служіння священників і ЗСУ. У статті наголошується, що в особі капелана війська отримають підготовленого організатора духовного життя військових підрозділів, який на практиці має реалізувати високу гуманістичну роль релігії у поширені та утвердженні загальнолюдських цінностей. Сьогодні, очевидно, капелани в умовах війни постають перед нами в образі сучасних героїв, особливої категорії учасників війни, які не тільки свідчать про події на передовій з перших вуст, але й підтримують духовно-моральний стан військовослужбовців, надають їм практичну психологічну, соціальну та волонтерську допомогу, а згодом, на етапі тимчасової або постійної демобілізації, сприяють реабілітації вояків і їхніх родин. Таким чином, вивчення та аналіз особливостей душпастирського піклування надає можливість застосувати накопичений досвід у сучасних умовах, сприяє налагодженню відносин співробітництва між церквою та державою, дозволяє актуалізувати проблематику духовно-моральної складової соціального розвитку суспільства.